ІСТОРІЯ СЕЛА ТАВРІЙСЬКОГО
Село Таврійське
(з 1870 року по 1946 рік - Келегеї, з 1946 року по 1992 рік - Гладківка, з 1992
року - Таврійське) - центр однойменної сільської ради. Розташоване за 18 км на
південь від районного центру і за 30 км від залізничної станції Раденське на
лінії Херсон-Джанкой. Населення - 2059 чоловік. Сільській раді підпорядковане
село Великі Клини, де проживає 313 чоловік.
Села Гола
Пристань і Голянські хутори складали одну поземельну общину. Гола Пристань
утворилась як село переселенцями з Полтавської та Орловської губернії і згодом
виділило від себе Голянські хутори.
Віддаленість
орних земель від села заставила селян переїжджати на хутори (Голянські, Малий
Клин, Великий Клин). А коли голопристанські жителі стали витісняти хуторян,
вони згуртовуються і в 1870 році утворюють самостійні сільські общини - Малий
Клин, Великий Клин, Келегейські хутори. Ця назва закріпилася, коли селяни
волами перевозилися з Голої Пристані і на возах везли коли (кілі) для
будівництва хатин. Жителі Голої Пристані
їх називали кілігейці (везли кілі і на волів гукали „Гей!”).
Хутори
Келегейські розтягнулися на 12 верст вздовж кучугур піску і таким розташуванням
захищали свої поля від заметів пісками. Всієї землі у селян Голої Пристані та
Келегейських хуторів було 10687, 7 десятин придатної і 9353,
5 десятин непридатної, та крім цього 192, 8 десятин не оброблених плантацій,
які знаходилися в особистій власності окремих домогосподарів. До 1900 року в
селі Келегеї школи не було. В цей час заможні селяни наймали учителів. Десять -
п’ятнадцять дітей вчились в когось вдома. В 1906 році було побудовано невелике
приміщення для земської школи, де вивчали закон божий, читання, письмо,
арифметику, слухняність.
В 1873 році в
Келегеях була організована православна община Різдвяно-Богородицької церкви
Збур’ївської волості з кількістю 1500 прихожан.
Жителі села
Келегеї вітали становлення в січні 1918 року радянської влади. В кінці січня
1918 року вони розпочали рівний розподіл нетрудових земель.
Наприкінці
березня 1918 року село Келегеї було окуповане австро-німецьким військами, в грудні
1918 року - англо-французами. В березні 1919 року інтервенти відступили і на
території села була організована трудова артіль „Прогрес”.
На початку липня
1919 року село захопили війська Денікіна і перебували тут до 4 лютого 1920
року. 4 лютого 1920 року в село вступили війська Червоної Армії.
В червні 1920 року
село захоплюють війська Врангеля. 17 жовтня 1920 року в село знову вступили
частини Червоної Армії. Активними учасниками громадянської війни 1918-1920 рр.
були жителі села Келегеї: Миргородський
Д.П., Миргородський І.Я., Крамольський Б.І., Шапран М.К., Чорний І.І.,
Блакитний Л.С., Мащенко М.С. Створений після припинення бойових дій сільський
ревком (голова Подгрушко С.І.) та комітет незаможних селян (голова Форощук
М.Є.) прийняли активну участь в здійсненні земельної політики. Бідняки села
підтримали постанову губвиконкому від 26 лютого 1920 року про створення
насіннєвого фонду.
Рента Надія
Карлівна була однією з перших учителів, працювала в хаті-читальні, читала
лекції, керувала лікнепом. До 1926 року освіта була трьохкласною, а з 1927 року
- чотирьохкласною. Рента Н.К. допомагала молодим учителям Овсяникову Д.І.,
Вічному Д.М., які прибули в школу на початку 30-х років.
У 1924 році в
селі була створена комуна ім. Леніна, основою якої стала трудова артіль
„Прогрес”. Для проведення колективізації в 1927 році до села прибули
двадцятип’ятитисячники Салтиков С.Я., Губенко Д.В., Верлатий В.С., Хижнікова
М.Ф., Клименко М.І. В 1930 році було створено перший колгосп ім. Будьонного.
Першим головою було обрано Бондаренка Івана Ілліча. В колгосп входило: 50
дворів, 180 чоловік, 2800 га землі, 60 коней, 12 гарб, 6 сівалок, 30 борін, 300
овець, 15 корів. Урожайність зернових становила: ячменю 5-6 ц /га, жита 6-7
ц /га. Надій молока на корову становив 600 л
в рік. В 1936 році в селі було побудовано клуб (сільбуд).
У 1933 році
жителі села Келегеї пережили голод. Селян і людей, які приїжджали з інших
місць, рятували від голоду козельці (люди споживали корінь цієї рослини).
Коли в 1941 році
почалася війна більше 200 келегейців пішли на фронт захищати рідну землю. Люди
похилого віку, жінки та діти, які залишилися в селі, трудилися на спорудженні
оборонних укріплень по лінії Гола Пристань - Скадовськ, готували до евакуації
майно колгоспу, ховали його. 13 вересня 1941 року село було окуповане військами
фашистської Німеччини, а також військовими частинами Румунії, які нанесли селу
великі збитки. За два роки окупації гітлерівці зруйнували в селі будівлі,
культурно-просвітницькі заклади, не залишили жодної сільськогосподарської
техніки. Сума збитків, нанесених фашистами склала 4, 7 млн. крб.
У перших числах
листопада 1943 року жителі села Келегеї
завмерли в очікуванні страшної біди - фашисти готувались виконати наказ Гітлера
про примінення так званої тактики „Випаленої землі”. Село повинне було бути
спалене. І тут в Келегеї несподівано ввірвалися радянські розвідники. Їх було
мало. Але командир, старший лейтенант Гладков безстрашно повів воїнів в атаку.
Бій був коротким і жорстоким. Розвідники виграли бій, в якому відважний
командир загинув. 3 листопад 1943 року донські козаки 214 та 223 кавалерійських
полків при підтримці 5 танків і 2 винищувально-протитанкових полків рішучим
ударом відкинули фашистів і звільнили село Келегеї. В 1946 році село Келегеї на
честь загиблого розвідника старшого лейтенанта Гладкова було перейменовано в Гладківку.
Після
визволення села селяни приступили до
відбудови зруйнованого війною господарства. На території села було 6 колгоспів:
ім.. Сталіна, ім. Фрунзе, ім. Ворошилова, ім. Будьонного, „Червоний партизан”
(В.Клини), „Заможне життя” (М.Клини). В 1958 році колгосп ім. Будьонного було
перейменовано в колгосп „Таврія”. 18 лютого 1969 року було проведено
реорганізацію колгоспу „Таврія” у вингосп ім. Покришева. Загальна площа земель,
які оброблялись нараховувала 4432 га, під посівами знаходилось 2560 га.
Директором вингоспу було призначено Ніконова Віктора Миколайовича. Вингосп ім.
Покришева був ініціатором соціально-культурного будівництва на селі. Маючи мільйонні прибутки, в селі було
побудовано за кошти вингоспу будинок культури, будинок побуту, їдальню,
торговельні магазини, музичну школу, дитячий садок, житлові будинки, басейн. В
1975 році було збудовано середню школу, в 1985 році на честь 40-річчя Перемоги
відкрито меморіал Слави, на честь загиблих односельчан, які не повернулися з
фронтів Другої світової війни. 17 березня 1991 року за ініціативою директора
радгоспу ім. Покришева Ніконова В.М. та вчителя історії Павлюка П.С. було
відкрито сільський історико-краєзнавчий музей.
З початком
перебудови почався спад виробництва. Люди по декілька місяців не отримували
заробітну плату, скорочувались робочі місця. В другій половині 90-х рр. ХХ
століття відповідно до реформування села в радгоспі ім. Покришева відбулось розпаювання
землі. Було створено відкрите акціонерне
товариство ім. Покришева, головою правління якого був Павлівський Я.М. У 2002 році майнові сертифікати селян викупив
концерн „Співдружність” і відкрите акціонерне товариство ім. Покришева очолив
Лисиця Олександр Гаврилович.
